Емманюель Доменак перебував всередині концертної зали “Батаклан” у момент теракту. Він згадує про пережите жахіття:
“Я бачив довкола себе кров, мертвих людей. Казав собі, що наступним буду я. Такою була моя реакція. Не розумію чому, не можу цього пояснити. Я не контролював себе, мною керували емоції. Мозок підказав: “Вставай і біжи! Біжи до відчинених дверей, тих, що поряд, і роби, що можеш.”
“Не знаю, чи зможе все це колись мене відпустити чи ні. Те, що сталося, змінило мене назавжди. Сподіваюсь, що страждатиму не все життя. Водночас важко наказати собі забути... Тому що це неможливо, просто неможливо. Тепер я знаю, що таке страх, що таке депресія тощо. І цього неможливо ігнорувати. Не можу сказати, що зі мною відбуваються якісь зміни. Не можу сказати, що залишився таким, яким був до 13 листопада. Це просто неможливо. Не знаю, чи мине це колись...”
