Тоголезка Шімен та гвінейка Рокія познайомились у центрі прийому біженців у Бельгії. Вони втекли з їхніх країн, аби уникнути примусових шлюбів.
Отримати притулок у Європі, кажуть жінки, для них життєво важливо. Того дня Рокія ще не знала, що за кілька днів після нашої зустрічі влада задовольнить її прохання про надання притулку.
Рокія, біженка з Гвінеї:
“Коли помер мій батько, мене видали заміж за його друга. Тому що цей чоловік торгує діамантами і має багато грошей. Мене просто продали йому. Я була його третьою дружиною. Мені зробили перше обрізання, коли я була ще маленькою. Потім друге обрізання у віці 12 років. Чоловік наказав мені зробити третє обрізання, але я відмовилась. Тому що тепер я знаю про згубні наслідки цієї процедури. Чоловік бив мене, знущався з мене, аби примусити до інтимних стосунків, оскільки я не хотіла його. Він бив мене весь час. В моїй країні я ризикую життям, тому що не підкорилася родині”.
Шімен, біженка з Того:
“В мене є син, йому 2 роки і 3 місяці. Мені було б надзвичайно складно повернутися до країни. Бо там живе його батько, який хоче забрати в мене дитину. Але я не хочу. Ми ризикуємо життям, якщо повернемось туди”.
Валері Ґорія, кореспондент euronews:
“Через батька?”
Шімен:
“Він хотів одружитися зі мною після того, як зґвалтував мене”.
Попри чималий ризик, ці жінки не побоялися відкрито говорити перед камерою. Вони хотіли порушити мовчання, аби покласти край тому досвіду, жертвами якого стали. Про подібні страждання йдеться і в цій театральній п‘єсі, яку поставили у місті Льєж.
Бельгія – одна з небагатьох країн, яка криміналізувала примусовий шлюб. Але це явище складно побороти, каже координатор місцевої організації з боротьби проти примусових шлюбів та насильства, що принижує людську гідність.
Лейла Слімані, координатор платформи Льєжа з боротьби проти примусових шлюбів:
“Дуже мало жертв готові подати скаргу і очікувати відповіді від правосуддя. Статистика щодо примусових шлюбів майже невідома, оскільки люди, як правило, не скаржаться. Вони бояться образити родину, бояться, що їхні батьки опиняться у в‘язниці, бояться відповідальності за фінансові труднощі сім‘ї, або що їхніх братів та сестер віддадуть в інші сім‘ї”.
Прямуємо до передмістя Брюсселя. Саме під тиском з боку сім‘ї ця жінка, назвемо її Аміною, була змушена погодитись на організований імамом місцевої мечеті шлюб з незнайомцем, який прибув із Марокко.
Бельгійське громадянство жінки дозволило цьому чоловіку потрапити до Європи. Сталося це 20 років тому. Після довгих років судової тяганини їй вдалося розлучитися. Але душевні травми не загоїлись.
Аміна, жителька Брюсселя:
“Так, це залишило свій слід. Це не спинилося після його від‘їзду. Цей чоловік наробив боргів. Його ім‘я зазначене в договорі про купівлю будинку, за який я й досі виплачую кредит. Ця ситуація спричинила для мене чимало проблем”.
Валері Ґорія, кореспондент euronews:
“Але Вам вдалося почати нове життя?”
Аміна:
“Ні. Відверто кажучи, я ніколи більш
