Минуло рівно 10 років відколи потужний землетрус магнитудою 9.3 вразив індонезійський острів Суматра. Хвилі, спричинені ним, сягали 30 метрів заввишки. Вони докотилися до узбережжя не лише Індонезії, але й Шрі-Ланки, Індії і Таїланду. За кілька годин курортний рай перетворився на пекло.
Землетрус 2004 року увійшов в історію як третій за потужністю, що його коли-небудь фіксували.
Хвилі, спричинені землетрусом, мали нищівний ефект не лише у Південно-Східній Азії, але й у Східній Африці. У цілому від катастрофи загинуло 230 тисяч людей. Сила поштовху була такою великою, що вісь Землі зсунулася на два сантиметри!
Але як могло так статися, що у 21 ст. світ виявився абсолютно неготовим до подібного лиха?
Пошук відповіді на це запитання триває 10 років. Найпростішим поясненням є те, що у більшості азійських країн просто відсутні системи раннього попередження. Люди, які жили на узбережжі, і гадки не мали про наближення катастрофи. Це істотно збільшило кількість загиблих та поранених. Але є ще одна теорія. Дехто переконаний, що індонезійський уряд знав про наближення землетрусу, але не хотів попереджати населення заздалегідь. Чому? Аби не псувати репутацію райського куточка планети, яку завжди мала країна.
Імовірно, що тисячі людей загинули через це боягузтво, а життя ще десятків тисяч змінилося назавжди.
У цієї жінки під час цунамі загинуло троє дітей. Вона каже, що не може повернутися туди, де раніше жила. “Я весь час плачу і плачу,” – каже вона. У неї є інші діти, але вона не може забути трьох загиблих.
Міжнародна спільнота достатньо швидко відреагувала на катастрофу. Частково цьому сприяло те, що у стихійному лисі загинуло дві тисячі іноземних туристів. За десять років фонд, створений для допомоги потерпілим, склав 14 мільярдів доларів. Та чи достатньо цих коштів?
“Спочатку у нас була певна сума грошей – компенсація за цунамі, але коли ті кошти закінчилися, проблем стало ще більше, – каже дівчина, яка вижила. – Мій батько п‘є і не здатен підтримувати родину. Він тільки б‘ється!”
