Коли 1994 року Україна погодилася відмовитися від свого арсеналу ядерної зброї, її територіальна цілісність була однією з умов меморандуму. Його підписантами стали як Росія, так і США. 20 років по тому Росія анексувала Крим.
А на сході ідуть бої між українською армією та підтримуваними Росією сепаратистами. Чому західні держави, зокрема США, кинули Україну на поталу?
За 23 роки української незалежності взаємини між Києвом та Вашингтоном пройшли через як злети, так і падіння. Практично весь час вони залежали від політики Росії щодо України.
Після злету у середині 90-х наприкінці декади відбулося різке погіршення. Президент Леонід Кучма став об‘єктом дедалі гострішої міжнародної критики через ситуацію з правами людини в Україні. Убивство журналіста Георгія Гонгадзе призвело до фактичного замороження двосторонніх взаємин.
Наступним визначальним етапом у стосунках між Києвом і Вашингтоном стала Помаранчева революція 2004 року, в якій президент США Джордж Буш побачив нагоду далі звузити сферу впливу Росії. Ще до революції США надавали фінансову підтримку неурядовим організацям, що займалися просуванням демократичних цінностей, включно з організаціями, критично налаштованими до президента Кучми.
Утім, 2008 року зусилля адміністрації Буша укласти договір про особливе партнерство між Україною та НАТО не дали результату, головним чином через опір з боку Німеччини та Франції, які не хотіли псувати стосунки з Росією.
Політика замирення, яку країни Західної Європи та Північної Америки застосовували відносно Росії,посилилася і за президентства Барака Обами, який оголосив про “перезавантаження” американо-російських взаємин під час першої зустрічі з президентом Владіміром Путіним. Він хотів таким чином перегорнути сторінку у двосторонніх відносинах і дати їм новий, конструктивний напрямок.
Російський же президент, як виглядає, побачив у так званому “перезавантаженні” шанс перекроїти європейські кордони.
