У нашій подорожі велику роль грав випадок. Найчастіше місця ми сприймали крізь призму тих, хто нам їх показував. Мене дуже вразила історія дівчини з Мигії.
Я вегетаріанець, не їм м'яса вже близько п'яти років. Також не їм риби і морепродуктів. Моя позиція спочатку була незрозуміла, але я завжди відчувала, що вона правильна: не маю права вирішувати за якусь істоту, чи достойна вона жити, чи померти заради моєї мінімальної вигоди. Вечері, наприклад.
Моя позиція в цьому питанні пасивна. І я захоплююсь людьми, які мають чітку та активну позицію.
Рятувати коней для Лєни не є питанням вибору -- вона просто знає, що по-іншому не може. Коли їй телефонують і кажуть, що везуть коня на бійню, вона робить усе можливе та неможливе, щоб його врятувати. Іноді шукає нового господаря, іноді сама викуповує коня. Сьогодні їх у неї десять. Десять душ, яких вона прийняла, вилікувала і якими опікується. Надзвичайний рівень відповідальності, про який вона так легко говорить. А при цьому важко уявити, скільки проблем і питань вона щоденно вирішує заради кожного з них.
Саме такі люди дають надію на краще і своїм прикладом показують, як треба вчиняти кожного дня: йти найважчим і найправильнішим шляхом. Як казав Норман Піл: «Цілься в Місяць. Навіть якщо не влучиш, то все одно залишишся поміж зірок».
Іванка Яковина
